Академіку Ярославу Яцківу — 76 років. Все життя він присвятив космосу та астрономії, за що і тепер вважається одним із найавторитетніших українських учених в цій галузі. Ми домовляємось про інтерв’ю у Президії Національної академії наук України, членом якої є Яцків. Говоримо у нього в кабінеті. За умови, що в результаті інтерв’ю вийде справді цікавим, Яцків погоджується розповісти “байку” про мандрівку в Індію.

Про Індію
“У 1985 році я був у Індії з робочим візитом. Тоді ж мав можливість спілкуватися з Радживом Ганді. Я йому сказав, мовляв, пане прем’єр міністр, як можна прояснити ситуацію? – згадує Яцків, сидячи в кріслі у своєму кабінеті. Однією рукою тримає чашку з кавою. – З одного боку я бачу вашу прекрасну космічну промисловість, я бачу, які великі роботи проводить Індія, які великі кошти витрачає на розвиток космічної галузі. З іншого боку, тут так багато бідних людей, жебраків на кожній вулиці. Чому так? А він дуже спокійно, виважено відповів мені: “Ви знаєте, Індія думає про своє майбутнє”.

Тут же Яцків проводить паралель із Україною: так, у нас теж зараз чимало бідних людей. Є і такі, хто не в змозі зводити кінці з кінцями. Крім того, іде війна. Але якщо Україна забуде про своє майбутнє, каже Яцків, то подальші покоління вже його зовсім не матимуть.

“Колись я мав можливість спілкуватися особисто з Президентом, Петром Олексійовичем. Казав йому, що найбільша біда наших президентів, наших урядовців — те, що вони дивляться на завтра. Я ж, як астроном, дивлюся на десятки мільйонів років уперед. І біда держави, що вона не вміє дивитися вперед на багато років. Вони живуть сьогоднішнім днем. А мусить бути стратегія на майбутнє”, – розказує Яцків.

Про космічний старт України
Україна як незалежна космічна держава з’явилася у 1992-му — саме тоді, 29 лютого, президент Леонід Кравчук підписав наказ про створення Державного космічного агентства.  У 1993 році була створена перша космічна програма України. У 1995-му був запущений перший космічний апарат незалежної України — “Січ-1”, який робив зйомки Землі. Так зване дистанційне зондування Землі. Потім — апарат “Океан-О” для дослідження океану.

В 2011-му запустили ще цікавіший апарат — “Січ-2”, теж для дистанційного зондування Землі. Були інші апарати, ті ж ракети, які розробляло у Дніпропетровську КБ “Південмаш”. Для запуску використовували російські космодроми, наприклад, у Плесецьку, чи у Казахстані на Байконурі. Звідти запускали ракети, інформацію отримували, обробляли її потім. Управління здійснювалось з Євпаторії, де був наш центр дальнього космічного зв’язку, великий такий, мав 70-метрові антени.

За той час отримали низку цікавих результатів. Крім того, разом з Росією та Америкою проводились певні дослідження. Найбільш знаковим став політ Леоніда Каденюка у космос. Також ми брали участь в українсько-російських експериментах, які називались “Коронос”: “Коронос-І” і “Коронос-Ф”. Це для дослідження Сонця. Ну, і звичайно, була можливість запуску досконалої ракети “Зеніт”, яка досі вважається однією з кращих. Навіть Ілон Маск в США сказав: “Моя ракета найкраща, а друга — це “Зеніт” з України”. А він — комерційна людина, яка гроші не кидає на вітер, уміє все робити, як треба.


Ракета “Зеніт” була настільки унікальна, що запрацював проект “Морський старт” — запуск із морської платформи. Тобто, можна було вийти в море ближче до екватора — там легше здійснюється пуск. І головне — можна зробити більшу масу корисного навантаження, ніж це робиться з Байконура, а, тим більше, з Плісецька, звідки запускалися наші ракети.

Про комерцію, безпеку та науку
Звісно, космос — це також комерція. Космос дає мільярди доларів прибутку, але треба цей прибуток вміти отримати.

Без космосу неможливо розпаювати землю, створювати геокадастр. Наприклад, без космосу ви не будете знати, де ви знаходитесь. Ось, скажімо, є GPS-системи. А якщо ви хочете точно знати, сидите за два метри від мене, GPS-приймач вашого телефону це не визначить. Треба мати спеціальну сітку станцій на території України, обробити інформацію, і подати так звані дифиренційні поправки.

Головна астрономічна обсерваторія НАНУ, де я працюю, обробляє сотні таких станцій в Україні, де постійно встановлені ці GPS-приймачі, та видає дані людям. Це дозволяє точно вирахувати, скажімо, межі землі. Аби потім не читати в пресі, що дядько А посварився з дядьком Б, бо за старими картами межі їхніх ділянок накладаються одна на одну. Ось практичне використання.

Ще одна сфера, де використовуються космічні системи — сфера оборони. Ми повинні знати, що літає над нами, скільки там шпіонів, хто з них може впасти на Україну. В Україні теж мають бути системи контролю космічного простору. Частково вони є, але дещо втрачено, починаючи з 2014 року, бо засоби для спостережень були розміщені в Криму. Але ми продовжуємо над цим працювати.


Завдяки обсерваторним спостереженням на орбіті ми знаємо, скільки російських гео-стаціонарів “сидять” над Україною, аби дивитись, що коїться на Україні, і передавати російському керівництву цю  інформацію. Провівши свої спостереження, видаємо інформацію Міністерству оборони — вони її обробляють та роблять з того якісь висновки.

Крім того, наукова складова. Весь світ працює у так званому режимі Open DATA. Всі дані виставляються у відкритих базах даних, будь-який науковець може їх використати для своїх цілей. Скажімо, якщо має іншу методику обробки інформації чи іншу ідею,  та отримати унікальний результат. Українські науковці і астрономи широко використовують такі можливості. Також ми маємо можливості дати завдання для дослідження на телескопі “Хаббл” — це знаменитий телескоп США, автоматична обсерваторія на орбіті Землі. Туди важко пробитися зі своїми задачами, бо йде велика конкуренція. Треба правильно підготувати заявку, подати її та отримати час для своїх спостережень.

Про фінансування 
22 березня цього року ми подавали на Кабінет Міністрів України документ — заходи і завдання загальнодержавної цільової, науково-технічної космічної програми на 2018-2022 роки. Тут все розписано: скільки треба на запуск такої ракети, іншої, на супутники тощо. Загалом виходить, що ми просимо у держави 4 млрд 877 млн грн на концепцію, яка втілюватиметься впродовж найближчих п’яти років. Цей документ дійшов до Мінекономіки, де відповіли, що можуть виділити на всю програму 387 млн грн. На 5 років. Це фактично ніщо!

Будь-який нормальний космічний проект у світі коштує від 100 млн доларів. Це близько 3 млрд грн. А ми просили всього лише 4 млрд, і нам відмовили. Цей документ не завізували. Причому, його подавало Державне космічне агентство як офіційний держорган та ми, як науковці, як незалежна наукова спільнота. Отже, вийшло так, що раз нам не надали того бюджету, що ми просили, на папері це поки що виглядає як нуль — не надали взагалі.


Про молодих вчених
З 1990 року я очолюю Міжнародний комітет з питань науки і культури НАНУ, який займається питанням наукової еміграції. У нас навіть є дослідження, скільки людей виїхало закордон, як і чому. Ті, з ким ми зв’язались за кордоном, пояснювали, що виїхали з України, в основному, через те, що не побачили тут можливостей для самореалізації. Навіть не через гроші. Людина щаслива тоді, коли самореалізується. Коли знайшла себе, коли те, що вона робить, є комфортним. Молодь у більшості не знаходила себе тут. А західні держави використовують Україну як донора кадрів. Польща, Німеччина, Великобританія, Штати — всі вони запрошують на роботу українців. З моїх учнів зараз в Україні лишилося один чи двоє, інші — роз’їхалися. Троє — в Америці, двоє — у Німеччині, один — у Австралії, двоє — в Австрії, ще один — у Франції…

Ще одна важлива складова — наявність прогресу. Якщо б відчувалося, що тут, в Україні, є прогрес, молодь би лишалася. Скажімо, КБ “Південне” у місті Дніпро — там зараз працює 40% молоді.  Там є прогрес, ну і керівництво забезпечило своїх співробітників досить конкурентними зарплатами. З іншого боку ті люди, які не покинули Україну фізично, зараз мають можливість онлайн працювати й на інші країни. Особливо це стосується спеціалістів з ІТ. Мої співробітники, наприклад, тишком-нишком за спинами директора підробляють для Китаю, ще для когось. Не треба нікуди їхати навіть для досліджень, подаєш заявку на телескоп, оператор сидить там за ним і надсилає тобі всі дані, які можуть бути потрібні.


Про плани
Зараз розробляються платформи серії “Січ” для дистанційного зондування Землі, для вивчення того, що робиться на планеті. Плюс — КБ “Південне” розробило два проекти, на базі яких найближчим часом можуть бути здійснені українські космічні проекти. Один називається “Іоносат-мікро” для дослідження іоносфери — шару, який іде після атмосфери. Цей проект розробляє Інститут космічних досліджень.

Над другим проектом працюємо я і Головна астрономічна обсерваторія. Він зветься “Аерозоль.юа”. Що це? Всі знають, що насувається потепління, температура на Землі підвищується. За 10-20 років почнеться танення. А експерти навіть кажуть, що всі ці урагани, які є зараз — це є такий спусковий гачок, тріггер для отих змін, які відбуваються на планеті.

Але нам відомо, як впливають на зміни клімату СО2, або парникові гази. Тобто те, що викидають теплові станції, заводи тощо, і що йде у атмосферу. Але в атмосфері ще багато аерозолю. Аерозоль — це такі невеличкі мікрочастинки, їх викидають вулкани, а також — теплові станції. Ці мікрочастинки потрапляють в атмосферу, там їх багато. Як саме цей аерозоль впливає на зміни клімату — невідомо.

Про втрати
Розробляючи нові проекти, наприклад, із запуску ракети, стикаємося із питанням, звідки здійснювати цей пуск. Ми не маємо можливості. Ракету Україна ще може зробити, а пуск — або з Байконуру, тоді треба платити багато грошей Казахстану, або шукати інші країни, домовлятись з ними.

Україна — космічна держава, але ми не маємо власного супутника зв’язку. У нас, на відміну від Росії, ніколи не було чіткої спеціалізації, ми серед інших країн — невмілі, не мали досвіду розробки таких супутників зв’язку. Тому попросили Канаду, плюс — Російську компанію із Красноярська, щоб вони для нас створили супутник зв’язку,  планувався його запуск. Цей супутник називається “Либідь”, і зараз він лежить у Росії. Далі невідомо, що із ним робити, адже ми маємо проблеми із Росією. Крім цього, ми втратили Євпаторію з її центром космічного зв’язку.

Про нову галактику, відкриту українцями
Насправді ж, українська команда робить чимало відкриттів, і ця галактика — лише одне з них. От, наприклад, у Харкові є Радіоастрономічний інститут НАНУ, який має найбільший в світі радіотелескоп. Найбільший! Це таке антенне поле, за формою нагадує букву Т, площею 2км на 1км. Там відбуваються постійні відкриття. Наприклад, блискавки на Сатурні відкрили. Ми ж знаємо, що бувають блискавки на Землі, а це відкрили на Сатурні. Також відкрили атоми збудження розміром 0,1 мм, тобто їх можна побачити. Тобто, це атоми розширюються, коли потрапляють у певні умови.


Це відкриття зробили співробітники Головної астрономічної обсерваторії —  академік Юрій Ізотов та його група. Вони мають велику перевагу в тому, що добилися доступу на космічний телескоп та на найбільші телескопи на Землі. Вони вміють подавати правильні заявки та отримувати часи для спостережень у інших країнах.  Бо в Україні такої техніки немає. Дослідження такого плану — це задачі 8-ми, 10-метрового телескопу в унікальних умовах на висоті 4 тис. м і більше.

Про надії на космічне майбутнє
В 92 році я писав: “Космос — не примха, космос — наше майбутнє”. Сьогодні можу сказати: мрія про те, що космос — наше майбутнє, за ці 25 років не здійснилася. Не зуміла Україна зберегти той могутній потенціал у космічній галузі, який мала за часи Радянського Союзу. От. І не тільки зберегти — не зуміла розвинути! Це констатація.

Зараз ми входимо в четвірку країн світу, які мають можливості для розробки ракет-носіїв. Ракети типу “Циклон” і типу “Зеніт”. Хоча зараз ситуація, нажаль, погіршилась.  У нас була угода з Бразилією, щоби створити спільний космодром у Алькантарі. Ми повинні були поставити ракету “Циклон-4”, а Бразилія — виділити місце, збудувати космодром, і разом все це експлуатувати. Це не запрацювало — з багатьох причин. Це великі проблеми, бо так ми могли би мати спільний космодром — у Росію ж ми тепер не підемо.

Разом із тим, Україна мала великий потенціал щодо ракетобудування і зберегла це до сьогодні. Україна і досі входить до десятки лідерів за можливостями ракетних пусків. І ми не маємо права втратити цей престиж.

Біографічна довідка
Ярослав Яцків — український вчений першої величини. Його авторитет визнають у вчених колах як в Україні, так і закордоном. Яцків доклав зусиль до будівництва найвищої в Європі астрофізичної лабораторії, яка розташована на піку Терскол, що на Кавказі, має почесну відзнаку НАСА за наземне спостереження за кометою Галлея, відзначений престижною міжнародною премією Євросоюзу ім. Рене Декарта, також  його ім’я носить одна з малих планет — 2728 Яцків, астероїд, відкритий у 1979 році.

Сьогодні Яцків — президент Української астрономічної асоціації, керівник Головної астрономічної обсерваторії НАНУ, Голова Українського міжнародного комітету з питань науки і культури при НАН України, головуючий дискусійного клубу «Елітарна Світлиця», який проходить щомісячно у столичному Будинку вчителя.

Автор: Олександра Горчинська.

Фото: Ольга Кокошко.

Share: