Фонд та громадська організація Odyssey Foundation працюють трохи більше як півроку, та її співзасновники Антон Малиновський і Мирослав Василенко вже мають чим похвалитися. Це чотири проведені зустрічі Odyssey Space Meetup, організація Тижня космосу та екскурсія в Дніпро, і найголовніше — проведення змагання аерокосмічних проектів ActInSpace.
Фонд та громадська організація Odyssey Foundation
Мирослав. Ідея створення організації зародилася приблизно два роки тому. Коли я почав працювати у корпоративних структурах, то зрозумів, що я це ненавиджу. Вся оця корпоративна культура мені не «заходить». A хотілося робити щось своє. Я спробував себе у досить багатьох спеціальностях і зрозумів, що мені близькі технології та фантастика. Адже в Україні Космос — це фантастика (сміється). З точки зору фінансування і розвитку спільноти, чим ми зараз і займаємося, все це можливо. Ми не плануємо відразу побудувати ракету, а хочему розвивати спільноту, допомагати розвиватися індивідам — із цим ми точно впораємося.
Антон. Нам не залежить на тому, щоб стати астронавтами чи космонавтами. Це все, звісно, круто, але це не є нашою головною метою. Ми хочемо, щоб інші цього хотіли і щоб у них були всі ресурси, аби цього досягнути. От Мирослав сказав, що до них приїжджав Каденюк і він загорівся польотами в космос, але потім йому сказали, що він не підходить і весь запал пропав. У мене була подібна ситуація. Тож ми хочемо, щоб таких от ситуацій було якнайменше. Щоби були відкриті всі можливі шляхи, щоб було зрозуміло як і куди, і щоб це було цікаво суспільству. Якщо ми зможемо створити інструмент для того, щоб реалізовувати бажання інших, — це може багато чого змінити. Ось ключовий момент.
Мирослав Василенко, Антон Малиновський. Фото: Ната Коваль.
Odyssey Foundation почав свою роботу увосени 2017 року. До того Мирослав організовував зустрічі Space Meetup. Ми познайомилися саме на другій зустрічі і вирішили об’єднати наші зусилля. Тоді й виник фонд Odyssey. Космос — це ж про незвідане, про нове, про хоробрість, про відкриття. І про те, що потрібно бути сміливим і водночас відкритим. Це ті рідкісні якості, які мають поєднуватися. А не просто тупа сміливість, яка незрозуміло куди несеться. І, в той же час, відкриті люди дуже часто бояться зробити крок уперед, а просто роздивляються на усі боки. Ось ці дві якості — сміливість та відкритість — досить рідко зустрічаються. І один із таких от основних культурних персонажів, у якому ці дві якості поєднуються, є саме Одіссей. Тут досить багато смислів, але головне, що у всіх виникає спільна асоціація — це рух вперед, щось нове.
Логотип Odyssey Foundation
Мирослав. У принципі з логотипом те ж саме, ми туди вклали досить багато сенсів. Власне мій сенс — це дуже велика сфера можливостей, яку ми сподіваємося надати іншим, і собі в тому числі. Наша жовта лінія, яка прямує вгору, символізує рух уперед. Це якщо коротко.
Антон. Коли ми починали працювати над самим брендом, над логотипом, думали, що ми хочемо в нього вкласти і як це взагалі виглядатиме, то до трикутника привело доволі багато різних смислів. Наша головна мета — це бачити Україну в ТОП-10 космічних держав у 2040 році. А для цього необхідно сполучити кілька компонентів: соціальний запит і соціальне бажання нам як суспільству бути реалізованим у цій сфері, також економічний, фінансовий бік і політична воля. Тільки три компоненти, які взаємодіють, можуть утворити щось серйозне. А світло ― це одна з базових речей у космосі. Світло, яке ми бачимо з далеких галактик і різних сонячних систем допомагає нам, як свого часу примітивним мікроорганізмам, визначати напрямок куди рухатися і що є навколо нас. І призма є одним із найпростіших механізмів, який зі звичайного пучка білого світла може створити веселку. Свій логотип ми спеціально робили відкритим, щоб кожен міг вкласти у нього якийсь свій особливий смисл.
Логотип Odyssey Foundation
Про Україну як космічну державу, перспективи до 2040 року та рух у потрібному темпі
Мирослав. Можна сказати, що зараз у нас такий собі переломний момент, коли всі дають можливість маленьким компаніям засновувати маленькі ініціативи, які реально рухають технології, інновації і, разом із тим, економіку. В нас на стартапи зараз покладається багато фондів і державного фінансування. У цей сприятливий переломний момент ми або дамо можливість людям, або ні. І за ці п’ять місяців, за які ми більш-менш функціонуємо як структура, вже побачили певний результат від нашої діяльності.
Мирослав Василенко, Антон Малиновський. Фото: Ната Коваль.
Уже після другого мітапу до нас підходили ініціатори маленьких космічних проектів, розповідали і дивувалися, що до них почали звертатися спонсори і підприємці, які хочуть у них інвестувати. І це круто, бо це є результатом також і організовуваних нами зустрічей. Хтось несе знамена, а хтось позаду дивиться на ідею і починає створювати свої ініціативи. Наприклад, в НАУ був створений клуб експериментального ракетомоделювання, стартапи почали брати участь у конференціях. Думаю, що за наступні півроку наш вплив на цю сферу ще більше посилиться, тож до 2040 року у нас ще є трішки часу, щоб набратися мужності й досвіду.
Антон. Ми зовсім не вважаємо нашою заслугою те, що люди починають усе більше й більше цікавитися космосом. Звісно, ми одні з ініціаторів цього процесу, і ми дуже стараємося і вкладаємо у нього, але це зовсім не наша заслуга. Є така фраза: «Нема нічого страшніше за ідею, час якої настав». Просто ця ідея зараз є і всі розуміють, що космос ― це величезні можливості, це великі гроші та велика гра. І якщо Україні зараз щось справді треба, то це вміння грати стратегічно у великі ігри. Якщо ми з Мирославом є, і якщо є принаймні ще десяток таких, як ми, то в України є перспективи для цієї великої стратегічної гри.
Мирослав Василенко, Антон Малиновський. Фото: Ната Коваль.
Україна переживає доволі цікавий технологічний процес, бо ми як країна саме зараз визначаємо, як бачимо державу і технології ― разом чи окремо. Частина країн жорстко все регламентує і технологіям без держави нема куди подітись, але певні країни відпустили цей процес. У нас є колосальні перспективи, багато молодих інженерів, які працюють на загальну ідею. Дуже мало в нас егоїстів серед молодого покоління. А космічною державою Україна тепер є лише номінально, ми зовсім не маємо колишньої потужності. Та все ж є якась мінімальна база, є ще старі кадри, на базі яких ще можна встигнути виховати нове покоління. Ми дуже відстаємо, бо стоїмо на місці і навіть трішки вже здаємо назад, а всі інші несуться вперед напрочуд швидко. Тож саме зараз той час, коли треба працювати, коли треба зробити все, що від нас залежить.
Зустрічі Odyssey Space Meetup
Мирослав. Перші два Space Meetup не мали якихось конкретних тем, а були загальними. Я не ставив за мету, щоб відвідувачі могли почути, на якому етапі зараз розвиток супутників в Україні, або що розробляє AirBus. Ці мітапи були швидше для того, щоб всі могли познайомитися, обмінятися контактами. Так і сталося, бо на перший мітап прийшло понад сто осіб.
Антон. Потім ми перезапустили ці зустрічі, тож перша і друга зустрічі Odyssey Space Meetup відбулися ще восени 2017-го, а дві наступні вже у 2018-му. Зараз є така проблема, що ніхто нічого не знає, немає тусовки, всі закриті, хтось собі щось робить і все. Не було ніякого платформи або місця, де би можна було зібратися і потеревенити. І тут раптом усі зібралися. Звісно, це не лише наша заслуга. Але з початку цього року значно побільшало партнерств, якихось ідей, колаборацій між учасниками наших мітапів. До того не було ніякого прецеденту, ми цей прецедент створили і тепер нашим завданням є зробити це системним успіхом. На початку цього року ми почали дуже інтенсивно рости і не будемо задовольнятися лише цим, а рухатимемося далі й далі, шукатимемо нові колаборації, партнерства, нові ідеї, нових учасників та інвесторів.
Мітап ділиться на дві частини: перша ― лекційна, друга ― це нетворкінг. Під час лекцій виступає 3―4 спікери. Вони презентують себе, діляться досвідом, що зробили, як вони це зробити і куди рухаються зараз. Після кожного виступу лектора у нас є Q&A-частина, під час якої можна поставити запитання спікерам, чи висловити власну думку. А потім нетворкінг, де всі спілкуються між собою, обговорюють почуте, діляться власним досвідом.
Так, під час мітапів бували палкі обговорення й суперечки між лекторами і присутніми, і одна з останніх ― про космодром в Україні. А космодром ― це ж досить небезпечна штука. Навколо нього має бути певний радіус зони відчуження, і сам космодром повинен мати немалі масштаби. Проблема в тому, що в Україні багато містечок, сіл і невеликих населених пунктів, і в нас не має території, яку б можна було використати під космодром. Український космодром ― це ідея за яку варто вмирати, але не сьогодні.
Організація подій Тижня космосу в Україні
Мирослав. У нас на меті було показати, що ми хочемо розвиватися у різних напрямках: і лекції, і поїздки, і хакатони. Загалом, наші заходи на Тиждень космосу відвідало більше двохсот осіб. Публіка була різноманітна ― від дітей до дорослих, які намагаються втілити віртуальну реальність у близьких до космосу сферах. Одна з наших лекцій була про те, як використовувати VR для тренування космонавтів. Це дійсно використовується в NASA, лектор також показував додатки для любителів. І це цікаво комерційному сектору. Для нас це був своєрідний тиждень досліджень нашої аудиторії і водночас ми мали можливість дати поняття нашим відвідувачам, що ми можемо давати їм ще більше. Хочемо провести це знову, швидше за все у жовтні й проводити щороку. Є, наприклад, Всесвітній тиждень космосу, який проводиться на початку жовтня, а ми хочемо зробити всеукраїнський.
Workshop: “How to conquer the Universe?”
Антон. Під час Тижня космосу відбулася перша екскурсія в Дніпро, яку організовували ми і Дніпровський космічний кластер. Метою поїздки було ознайомлення її учасників із тими гравцями, які наразі є в українській космічній сфері саме в Дніпрі. Бо ж Дніпро є єдиним космічним центром в Україні. Ми організовували дводенну поїздку і відвідали найбільші діючі космічні підприємства і ті, що були яскраво представлені в Радянському Союзі, робили ракети або обладнання для ракет. Ми побували у коледжі ракетно-космічного машинобудування. У них є досить великий ангар, де зберігаються всі їхні надбання з радянського часу і до сьогодні. І там багато експонатів реального обладнання, яке справді літало в космос. Зараз у цьому коледжі навчають кілька десятків людей щорічно.
Але в чому вада цього коледжу й інших установ, які ми відвідали? А в тому, що вони абсолютно радянсько зорієнтовані ― все, про що вони розповідають, це як було колись класно, ще у 1965 році, коли нас фінансували. А сьогоднішніми здобутками вони похвалитися не можуть, усі дуже зациклені на минулому. Це як величезна стара ледь тепла доменна піч, і якщо її розтопити, то в ній можна створювати чудеса. Бо там настільки потужна і велика кількість інженерів, велика кількість виробничих потужностей сконцентровано саме там, але вони ледь-ледь жевріють. Правда, жителі Дніпра дуже пишаються, що там побудували одну з ракет-носіїв ядерних боєголовок, і кажуть, що зупинили Третю світову війну.
Коли була карибська криза, якщо б вони не побудували ту ракету, Радянський Союз не зміг би утворити паритет зі США і Америка могла вдарити ядерною зброєю по Союзу. Якщо їх питаєш про їхні надбання, то вони обов’язково розкажуть саме про це. Та ж це було майже п’ятдесят років тому!
Десь у середині 90-х ще була надія, але потім все це почали неймовірно швидко розкрадати, на початку 2000-х знову був якийсь рух, потім і він впав. У Дніпрі переважно державні підприємства, а вони орієнтовані на минуле і принципово не можуть створити нічого нового, бо в них не має нових кадрів, немає фінансування, немає технологій. Вони й самі розуміють, що не можуть нічого зробити. Та якщо ми відкриємо ринок і до нас із-за кордону прийдуть серйозні системні гравці, які почнуть тут відкривати свої центри та інститути, тут робити освіту і технології, велике КБ «Південне» відійде на задній план уже за декілька років.
А ринок ми не відкриваємо, тому що немає політичної волі. Людям це не цікаво, політикам це не цікаво, бо це надто багато зусиль, а навіщо щось взагалі робити, якщо за них потім ніхто не буде голосувати, бо ніхто нічого не зрозуміє.
Про перспективи України у сфері космосу
Мирослав. Наскільки мені відомо, в Україні зараз є десь 13 державних підприємств, які займаються космічною діяльністю. Деякі з них прибуткові, деякі ні. Всі інші підприємства – на межі збитковості або збиткові. Щодо недержавних підприємств, то це «Ноосфера» і «ЕОS». Останнє заснованє вихідцем із Запоріжжя Максимом Поляковим. Зараз воно розробляє вузли для своєї ракети, яка знаходиться у США і найближчим часом вони збираються її запускати. Нашим приватним компаніям не дозволено створювати ракети прямо у нас, бо в цьому немає сенсу, тому вони помаленьку розробляють якісь частини, які дозволено. А «Ноосфера» займається популяризацією і використанням наших інженерів у конструкторських цілях. Вони, по суті, аутсорсять наші таланти, наш трудовий потенціал на американські ринки. Чого у нас не вистачає, так це тих, хто буде створювати і просувати наш український продукт.
Антон. Бо що розробляється в Америці ― то є власністю Америки. Часто кажуть: «Наші хлопці, наші інженери по всьому світу!» Це так, але чиїми є розробки наших хлопців? Точно не нашими. Навіть якщо вони й повернуться і ми почнемо щось створювати, то нам доведеться створювати все з нуля. Саме в цьому й складнощі.
Curious kid
Мирослав. У нас досить давно займаються ракетомоделюванням у Харкові, але знову ж таки, на рівні дитячих та підліткових гуртків. І, звісно, вони не отримують фінансування від держави. За останні два місяці був створений гурток у Львові на базі Львівської політехніки разом із приватною компанією. Вони навчають і підлітків, і студентів. Навчають не просто ракетомоделюванню, створенню моделі та її розфарбовуванню, бо у нас це практикують уже 20 років і воно не має майже ніякого впливу. Вони дивляться, як можна поєднати ІТ, якісь стартапські напрацювання і саме ракетобудування. Щоб у цього була і якась фінансова перспектива, і більш повчальна. «Ноосфера» періодично проводить конкурси, але вони пов’язані з ракетомоделюванням, а не з експериментальним ракетобудуванням. Бо це зовсім інші правила, зазначені Міжнародною авіаційною асоціацією, яка дає право на проведення конкурсу ракетомоделювання. І вони досить обмежені стосовно встановлення певних датчиків вимірювання висоти. Навіть якщо ці гуртки і є, то їм не має де запускати ракети.
Антон. Система така, що державні підприємства мають монополію і все. Тож якщо ви не державне підприємство, вам потрібно або працювати під юрисдикцією іншої країни, наприклад, США, і прямо чи опосередковано порушувати закон, брати звідси ресурси і виводити їх кудись, або ви взагалі не маєте права нічого робити. І тут криється дуже велика проблема: навіть у тих, у кого з якоїсь дивної причини ще не відпало бажання цим займатися, у кого чомусь є гроші, знання, ініціатива і взагалі енергія, вони абсолютно не можуть цього робити. У згадуваному мною трикутнику політична воля ― це не тоді, коли виходить якийсь таточко і каже, що ми тепер космічна держава. Політична воля ― це коли дають зелене світло на все. Як, наприклад, зараз роблять у Польщі та й по всьому світу в країнах, які дивляться у майбутнє, які розуміють, що саме за цим і майбутнє.
Зараз в Україні не вистачає мрійників, які б щось розробляли. На фото: Дмитро Хмара, Space Cossacks.
Усі розуміють, що джерелами кадрів, прогресу, розробок, грошей і всього іншого є приватні компанії. І вони дають зелене світло цим приватним компаніям, а ті роблять за свої гроші свій продукт, який потім іде на благо держави. А в нас ні. В нас є великі гравці, великі підприємства, які не хочуть, щоб випускали якихось інших гравців на ринок, бо вони абсолютно не конкурентоспроможні. Бо вони старі, дуже важкі, вони взагалі не можуть функціонувати в ринковій економіці. Це підприємства 60-го року і керівники в них такі ж самі. Вони розуміють, що якщо повністю відкриють кордони для приватних підприємств, то за п’ять років вони зникнуть. А оскільки вони цього точно не хочуть, то усіма силами, а вони в них не маленькі, лобіюють будь-який застій у цій сфері. Все що завгодно, аби тільки не допускати ринкових відносин, не допускати свіжої крові. Тож маємо те, що маємо: не зацікавлена держава, не зацікавлені монополісти, переважно не зацікавлений соціум.
Тож наше завдання як фонду ― почати зміни з найголовнішого ― з соціального фактора. Тільки коли буде соціальний попит на технології, соціальний попит на якісь технологічні зміни, то будуть з’являтися і нові кадри, буде і відповідне виховання, буде запит на державну технологічну стратегію, чого у нас досі немає в ХХІ сторіччі.
Як і немає розуміння, куди ми як держава рухаємося технологічно. Спровокувати діалог про технології, якого у нас зараз не має. Оскільки в Україні владу має народ, а не якась окрема політична партія, то ми маємо надію, що за соціальним фактором, коли буде запит із боку людей, підтягнуться і політична воля, і ці мастодонти відступлять, і з’являться гроші. Якщо ви щось добре робите, а в нас точно робитимуть класно, то це і є наша мета ― просто зараз серед людей зчинити галас із цього приводу.
У нас немає ніякої міці або влади змінювати політичне середовище і так само ми не можемо створити конкуренцію із заводами, на яких працює по 2-3 тисячі працівників, але ми можемо хоч трішки безпосередньо впливати на певне коло людей, розповідати, як живе світ.
Мирослав. Ми просто розповідаємо про те, що точно буде потрібне нам уже завтра або через кілька найближчих років. А наші однолітки, або люди трішки старші чи молодші від нас розуміють, що покоління наших батьків уже втратило довіру, втратило знання і не здобуває того, що нам буде потрібно найближчим часом. Вони якось застигли у періоді 90-х років, коли все розпалося і була криза. Хтось мені якось казав: «У нас вже було стільки революцій, нам набридло щось змінювати». І їх можна зрозуміти.
Антон. Зміни обов’язково потрібні, проте ми не найкращі, не найрозумніші, не найбагатші, не найвпливовіші, але ми ті, хто робить щось сьогодні, робитиме завтра. І ми точно досягнемо своєї мети, бо в нас є чітка стратегія, чітке розуміння, що і коли потрібно робити. Наша мета точно досяжна, просто потрібно працювати.
Досвід останніх десятиріч показує, що НАН України не спроможна взагалі складати будь-яку конкуренцію будь кому у ХХІ сторіччі. Це стара структура, яка вже абсолютно не функціональна. Щодо університетів – те ж саме. Їм все одно, чи успішні їхні студенти, скільки бізнесів запущено, скільки інноваційних розробок зроблено. Їм важливо, щоб держава виділила якесь фінансування і щоб до них приходило побільше абітурієнтів. А щоб було більше абітурієнтів, то роблять рекламу в мережі Facebook і ставлять на банер красивих дівчат. Я навчався у КПІ і в Шевченка і розумію, що це точно не стане джерелом змін за існуючої системи.
Як побудовані закордонні вузи? У них є дуже серйозні рейтинги, вони дуже серйозно змагаються, і якщо сьогодні у них буде погане виховання, погані студенти, погана будь-яка система, то завтра їхні випускники створять менше робочих місць, принесуть менше грошей, стануть менш відомими, то післязавтра вони взагалі закриються. У нас такого не має, бо в нас усе на державному фінансуванні. Хоч зараз КПІ не випускає тих кадрів, що раніше, але їх точно ніхто не закриє. А ті кадри, яких випускають зараз, це є непоганий стан як на 1995 рік, бо навчають за технологіями 40―60-х. Якщо ці випускники працюватимуть у нас в цій сфері, то вони нічого не зможуть зробити.
Великі потужності, але все ще радянський настрій. Фото з поїздки космічними підприємствами в рамках Тижня космосу.
Мирослав. Зараз багато хто вважає, що всі звалюють із країни. Чую від колег, що хтось поїхав у Польщу, хтось поїхав кудись навчатися і ніби всім начхати на те, що зараз відбувається в країні. Але є група людей, яка заряджає мене й інших ініціативою і якимось розумінням, що не все втрачено, що, наприклад, збільшується фінансування культури, на виробництво наших фільмів, на український ринок заходять нові компанії. Тільки новина про IKEA викликала стільки шуму. Думаю, що головне ― це розуміння і правильний посил від тебе іншим, що можливості є. Якось представники Ради молодих працівників космічної галузі та працівник із НАНУ, який займається космічними дослідженнями, казали мені, що це вони в принципі мають займатися популяризацією, а не хлопці, які мають опосередковане відношення до космічної галузі.
Антон. Зараз ера Нового космосу, тобто комерційного космосу. Якщо раніше до космосу мали доступ тільки великі країни і угрупування країн, то зараз ви фактично можете запустити свій супутник чи невеличку ракету, навіть якщо ви проста людина і не належите до жодної структури. Ми бачимо, що в 2010-х роках Новий космос просто вибухає: відкривається SpaceХ, Blue Origin та інші компанії, які фактично перемагають держави як технологічно, так і популяризаційно. Бачимо, що навіть найсильніші держави, такі, як Америка чи Європа в цілому, вже банально не можуть конкурувати з ринком, із бажанням людей створювати самостійно, а не через надважкі структури. Ну не може держава цього вже регулювати.
Будь-які державні структури довели вже свою недієздатність, навіть за відсутності Нового космосу. Бо з’явився комерційний важіль, який може їх перемогти стовідсотково. Потрібно відкрито заходити через економіку, через технології, через співпрацю. А не через закритість чи регулювання, бо це не можливо, як показує не лише досвід України, а й інших держав. Той час, коли це все мало сенс ― це 60―80-ті роки, коли серйозні технології мали лише військові, а військові ― це держава.
Мирослав. Є ще Рада молодих працівників державного космічного агентства, яка об’єднує молодих працівників державних підприємств космічної галузі. Можна сказати, що це своєрідна профспілка, яка представляє інтереси не заржавілих працівників, які їздять на різні конференції і представляють нас у трішки іншому світлі, ніж це роблять представники Державного космічного агентства. Я сподіваюся, вони є нашою надією на те, що будемо змінюватися.
Космічні ініціативи в Україні
Мирослав. NASA Space App Challenge ― це міжнародний конкурс NASA, який вона проводить у різних країнах світу, які хочуть взяти у ньому участь. Суть цього конкурсу в тому, що NASA викладає певний список завдань, які потрібно вирішити. Формуються команди і намагаються вирішити те чи інше завдання якимось власним технологічним рішенням. У 2016 році Україна вперше брала участь у цьому конкурсі й виграла в одному з напрямів. Тож українська команда поїхала до NASA на міні-екскурсію. Сказати, що це велике досягнення не скажеш, але, безумовно, це був гарний досвід для формування спортивного контингенту. Саме тоді почали формуватися в команди інженери, айтішники, побачили, що це цікаво і що там реально можна щось виграти, або просто потусуватися. У командах, які формувалися, були люди різноманітних спеціальностей, бо це не просто технологія, це спільна ідея. І це добре, бо почали цікавитися одні, інші почали організовувати і в принципі розпочався рух. А щоб потрапити на цей конкурс, команди-учасники проходять відбір у себе в країнах, і потім змагаються на міжнародному рівні. Цього року конкурс відбудеться у жовтні.
У 2016-му від України був проект MarsHopper ― технологія безпілотника, який завдяки сухому льоду, що знаходиться на Марсі, може підживлюватися і літати майже безперервно. Над цим проектом працювало дуже багато людей, команда підключила багатьох із діаспори та ІТ–спільноти. Вони справді молодці, але після того пройшло два роки і вони нічого не зробили. А на тому, що вони виграли, можна було підняти якусь міні-революцію в українському ракетобудуванні, створити якийсь центр. Але нічого з цього не сталося і це якось сумно.
Ще однією гучною подією у сфері космонавтики був вибір нового голови Державного космічного агентства, яким став Павло Дегтярьов. І, напевно, це добре, бо у нього є досвід інженера, і за загальними спостереженнями, він лояльний до розвитку.
Антон. Проте він є вихідцем із КБ «Південне», із тієї самої державної структури, яка не зацікавлена в тому, щоб у нас було все, як на Заході або на Сході. Якщо казати про успіх хлопців на NASA Space App Challenge, то вони реально круті, проте ми бачимо, що цей талант не є системним. А зміни мають бути системними, інакше це просто фарт, а на фарт не можна рік за роком сподіватися. Тому потрібно не тільки збільшувати кількість хакатонів і кількість змагань, а просто системну підготовку інженерів. Ця сфера реально почала вибухати тільки після запусків SpaceX, бо вони підняли ажіотаж і всім захотілось робити щось подібне.
SpaceX підняло хайп, а потім перестало це постити і хайп впав. Звісно, люди зацікавлені у цьому значно більше, але якщо не має прецеденту, щоби всі про нього говорили, то й не буде соціального попиту. У нас переважно відбуваються приватні хакатони, які організовують західні партнери. Або якась анонімна й тиха діяльність тих комерційних структур, які є в Україні й працюють не зрозуміло для кого. Ну, і ще щось там засекречене у державних структурах.
Мирослав. У нас є більше конкурсів із проектних розробок, а не з технічних. Таких, як, наприклад, Міжнародне змагання з ракетомоделювання, яке проходило у 2016 році у Львівській області. Україна приймала в себе країн-учасниць конкурсу. Ще до подібних подій можна зарахувати звільнення авіабудівної промисловості від податку на землю та ПДВ на ввіз устаткування, що відбулося десь три місяці тому. Це не космічна сфера, але той, хто займається авіацією, той певною мірою близький до космосу. А в нас до цього ще плюс оборонна промисловість прив’язується, бо ми поки від СРСР далеко в цьому плані не відійшли.
Також запуск студентського супутника, який відбувся у 2012 і 2014 роках, а третю модель планують запускати найближчим часом. Аспіранти і студенти КПІ знайшли десь фінансування на це все, і це класно. Якщо перші два супутники, грубо кажучи, були просто двома коробками, які запустили на орбіту, то третій, сподіваємося, буде із камерою, яка зможе надавати знімки з орбіти і якусь телеметрію про параметри атмосфери й ін.
Сюди можна додати ще створення аеророзвідки. У 2014 році після окупації Криму й Донбасу, була створена волонтерська група, що займалася розробками безпілотників, яка переросла у напівдержавну структуру аеророзвідки. Ця структура зараз займається створенням напіввійськової техніки для наших військових і це неабиякий поштовх для того, аби розвивалися технічні спеціальності. Відповідно зросла цікавість і до авіації, зв’язку, супутників і всього, що з цим пов’язано.
Хакатон 25―26 травня
Антон. 25―26 травня буде проходити змагання аерокосмічних проектів ActInSpace, ініційований Європейським космічним агентством у Києві. Odyssey Foundation є одним із співорганізаторів хакатону. Його мета ― знайти рішення для проблем, які вже є, серед аматорів і не тільки, і допомогти їм створити бізнес із вирішення цієї проблеми. А переможці конкурсу поїдуть у Францію, зможуть виграти фінансування під свої ідеї та взяти участь у Toulouse space show.
Наразі є близько 72 завдань від Європейського космічного агентства і партнерів. Така міжнародна корпорація як AіrBus, також є партнером цього хакатаону. Є завдання, наприклад, розробити програмне забезпечення для кращої синхронізації логістики, або для контролювання врожаю, або розробка нових типів супутників для компанії. Не дивлячись на те, що звучить це начебто складно, ці завдання насправді є підйомними, вони абсолютно прості й зрозумілі.
Тож ви приходите на хакатон із командою або самі й на місці знаходите команду, попередньо вибравши собі завдання. Команда фокусується на одному завданні та пропонує його вирішення. Воно може бути на етапі бізнес-ідеї, чи прототипу, чи вже працюючої програми, чи й просто розповіді, як ви це бачите. Якщо ваша ідея того варта, то ви отримуєте призи і допомогу від спонсорів. Наприклад, від AіrBus ― це знімки із супутників на 100 тис. євро, які ви потім можете обробляти і використовувати у своїй програмі. Вони допомагають відкрити бізнес на території Європи, вони допомагають спочатку інкубувати цю ідею, тобто зробити перші декілька кроків, а потім акселерувати, ― пришвидшити її і зробити повноцінним продуктом.
Цей хакатон шукатиме діаманти серед населення, які талановиті, які спроможні й амбіційні, і які здатні щось створити за 24 години хакатону. На хакатон може прийти не лише інженер, вчений, чи фізик, ви можете мати будь-яку професію ― дизайнера, художника, слюсаря, бути випускником школи або університету, вчителем. Цікаво те, що найкращі рішення роблять люди не з цієї сфери. Досвід інших країн показує, що найуспішнішими є не обов’язково ті команди, у яких є професійний програміст або інженер. Так, вони роблять класні продукти, але неординарні та найамбітніші вирішення завдань роблять команди, у яких є свіжа кров із іншої сфери діяльності. Суть хакатону в тому, що ви або робите щось, або не робите.
У житті не без проблем
Мирослав. Хочу вкотре наголосити, що ми не відносимося до жодної партії чи космічної політичної ініціативи, ми повністю незалежні і не хочемо лобіювати лише якісь власні інтереси, а вести за ідеєю розвитку України і нашої космічної сфери. Це наші особисті світоглядні ідеї та пріоритети. Та в нашій країні люди досить важко сприймають тих, хто проявляє ініціативу. А оскільки ми позиціонуємо себе як великий фонд, і згодом він таки стане достатньо великим, то люди думають, що мати такі амбіції можна лише за підтримки якихось великих покровителів. Можливо, ми представники якоїсь нової хвилі молоді, яка думає набагато глобальніше і хоче більшого. Та нам поки що не довіряють.
Антон. Так, ми незалежні, аполітичні, у нас не має фінансування від жодної структури, ми все це починали на власні кошти, а зараз з’явилися невеличкі приватні інвестори, які зовсім не є чиїмись представниками. Те, що ми робимо, допоможе усім гравцям. Але нам не довіряють окремі персонажі та окремі структури. Люди просто акцентують увагу на негативному, їх навіть не цікавить, що ми робимо, а лише звідки ми беремо на це ресурси. Ми робимо найбільше і найкраще, що ми можемо, на ті ресурси, які у нас є. А є їх, насправді, не так вже й багато.
Плани й перспективи Odyssey Foundation
Антон. Зараз нашою метою є успішне проведення травневого хакатону, а наступна Odyssey Space Meetup планується вже на вересень. На осінь і весну у нас є плани відкрити невеличке конструкторське бюро, такий собі конструкторський хаб, і запустити освітню програму з фізики й астрономії для всіх охочих. Програма буде розроблена переважно для учнів старшої школи і для дорослих. Для учнів середньої та молодшої школи у нас так само є напрацювання, але для впровадження програми для учнів молодшої школи потрібен дозвіл МОНу, а з цим трохи складно.
Усі ми живемо в одному і тому ж світі, але дуже мало людей розуміє, що це за світ, яких він розмірів, чому він саме такий, а не інакший, де ми взагалі знаходимося та ін. Ми живемо з мінімальним уявленням про величезний світ, і потрібно структурно й системно вести лекції, щоб у людей потроху виникало розуміння, в якому світі вони живуть, чому нам потрібно летіти на Марс, що таке суборбітальні перевезення і чому вони крутіші за найкращий гіперлуп. Це все напряму пов’язане з фізикою й астрономією. Бо зараз цим ніхто не цікавиться і не створюються інструменти, за допомогою яких можна навчити. А те, як навчають у школах взагалі відбиває бажання щось дізнаватись. Усе вище зазначене, помножене на проблеми соціального характеру, коли в людини в кишені лежить 800 гривень і вона не має що їсти, а їй потрібно утримувати сім’ю, і спричиняє тотальне не зацікавлення космосом. І в нас, на жаль, дуже багато населення живе одним днем через брак коштів. А не має коштів, не має стратегічного планування.
Настільки великий інтерес до технологій в Україні. Тиждень космосу у квітні 2018 р. зібрав понад 300 людей. Цим все сказано.
Також ми плануємо робити колаборацію з науково-популярною спільнотою з Києво-Могилянської академії. А там є спільнота «Підземка», яка популяризує науку. Ще ми плануємо декілька заходів на серпень, бо саме тоді будуть зорепади. Тут є певні крайнощі: влітку дуже активний астрономічний сезон, однак ніч надто коротка, не така темна і небо забруднене світлом. Але у серпні ми таки плануємо поїхати подивитися на зорепади та відвідати Головну астрономічну обсерваторію НАНУ.
Мирослав. Зараз наші заходи це настільки умовна річ… Ми з них розпочинаємо, але це аж ніяк не є нашою основною метою. Ми формуємо спільноту, але розуміємо, що тільки зустрічами й лекціями цього не підтримаєш. Тому впродовж літа ми будемо дороблювати проект нашого центру, де ми зможемо гуртувати і проводити власні заходи. Крім того, у нас ще є проект із представником Європейського союзу в Україні стосовно своєрідного освітнього центру, приклад якого ми беремо зі США.
Це буде SpacePort Kyiv ― певні термінали, за якими сидітимуть діти і моделюватимуть, наприклад, польоти на Марс чи на Місяць, чи на інші планети. Своєрідний центр управління польотами. Ми розроблятимемо таку програму для дітей, щоб вони могли зрозуміти, як відбувається той чи інший процес, як потрібно поводитися в тій чи іншій ситуації. Тому ми зараз дуже багато працюємо.
Співпраця з міжнародними організаціями
Антон. Ми плануємо співпрацювати з космічними агентствами сусідніх держав, наприклад, з польським. А оскільки Польща є частиною Євросоюзу, то фактично з Європейським космічним агентством, бо воно найближче до нас, найпотужніше, найдосяжніше і найзрозуміліше. Ми раді також співпрацювати з NASA, але ми не можемо ефективно співпрацювати, поки не має хоч якогось паритету. Бо якщо не має паритету, то це буде просте експлуатування. Але плани на співпрацю є, хоч це й досить складне питання.
Розширення штату фонду та волонтерство
Мирослав. Ми плануємо працювати у багатьох напрямках, які будемо розвивати з однаковою силою. Поки що все це ми робимо, докладаючи якісь свої кошти, залучаючи інші кошти, і говорити про найманих працівників поки зарано, але це в планах є. Відбираючи волонтерів, загалом, ми відбираємо тих, хто горить космосом, горить наукою і її популяризацією. Більша частина волонтерів, із якими ми зараз співпрацюємо, прийшла до нас через контакти з науковцями, могилянцями та представниками КПІ. Бо поки що все тримається на великому бажанні та ідеї.
Антон. У нас поки що не має постійного стабільного фінансування. Переважно це невеличкі приватні інвестори, які не можуть гарантувати безперебійного постачання коштів, відповідно, ми не можемо наймати конкретних працівників. Постійне фінансування плануємо залучити у кінці вересня, тоді ми розумітимемо, на які з діючих проектів які кошти необхідні й розподілятимемо між ними. Залежно від цього й будемо набирати тих чи інших спеціалістів. Перш за все, це івент-менеджери, дизайнери, потім інженери і спеціалісти. А волонтери самі нас знаходять. Ми маємо певну волонтерську базу, вони горять цим. Потім ми з рангу волонтерів переведемо їх у ранг частини Odyssey Foundation. Ми із задоволенням приймаємо допомогу і самі теж допомагаємо, тож це не однобічний процес.
Про те, хто надихає і ким захоплюватись
Антон. Надихають Остап Бендер і Джефф Безос. (Сміється) Бендер, тому що він живе в кожному з нас і вміє робити фантастичні речі, не маючи нічого. Просто маючи ідею, робити проекти, які вражають своєю складністю, своєю постановкою і своєю суттю. І це класно. Україні дуже потрібен Остап Бендер на національному рівні. Адже час окремих персонажів вже пройшов і настав час команд. Тож кожен може бути і всі ми маємо бути такими Остапами Бендерами: відкритими, спроможними і амбіційними.
А Безос, ― бо у нього чимало грошей і він вкладає їх у найперспективніші розробки. У нього може щось виходити, щось не виходити, але прийде час, коли його мільярдні інвестиції дадуть такі ж врожаї. Якщо Ілон Маск повинен викаблучуватися перед своїми інвесторами, щось доводити, прости і боятися, що щось піде не так, то Безос просто приходить у Blue Origin, каже: «Хлопці, у мене тут є мільярд ― беріть». І вони просто працюють на нього за його ж гроші. Він незалежний і безстрашний, і в нього точно все вийде.
Мирослав. Можна сказати, що я досить важко сприймаю авторитети, але я нормально сприймаю групи. В Україні мене надихають ті, хто щось робить і вірить у те, що все буде більш-менш позитивно. Агенти змін теж досить непогана тема. Десь у 40-х роках в Америці була наукова лабораторія Bell Labs, яка розробила досить багато винаходів, що пішли на Нобелівську премію. Частина з них була комерціалізована і зараз вони є у комп’ютерах, транзистори, процесори, мікропроцесори та ін. Тож головною ідеєю є те, що потрібно збиратися разом і генерувати ідеї, просто робити щось позитивне, бо разом воно в синергії.
Спілкувалася Ната Коваль
Світлини Нати Коваль, Odyssey Foundation.