Відкривати нові таємниці Всесвіту допитливим українцям допомагає Українське молодіжне аерокосмічне об’єднання «Сузір’я». Це єдина в Україні громадська організація, яка займається аерокосмічною освітою молоді. Директор Київської філії Національного центру аерокосмічної освіти молоді імені О. М. Макарова і виконавчий директор громадської організації «Українське молодіжне аерокосмічне об’єднання “Сузір’я” Сергій Яцков розповідає про роботу з молоддю і популяризацію космосу в Україні.
Від «Союзу» до «Сузір’я»
Українському молодіжному аерокосмічному об’єднанню (УМАКО) «Сузір’я» вже 27 років і воно на півроку старше за Державне космічне агентство України (ДКАУ). Тематика молодіжної аерокосмічної освіти, якою займається об’єднання, ще давніша.
Космонавтика — це скарбниця світового досвіду в науці та технологіях, а космічні дослідження — концентрат різноманітних наук, передових ідей і технологічних досягнень. Залучення молоді до роботи в такому середовищі сприяє швидкому усвідомленню власних талантів, здібностей, сильних сторін, допомагає визначитися з майбутньою професією. І наше завдання — віднайти й підтримати талановитих дітей і підлітків, направити їх творчу енергію та здібності у потрібному руслі. Це очевидні речі, які розуміли ще 30 років тому, а сьогодні, чомусь, не можуть, або не хочуть цього зрозуміти.
У всьому світі усвідомлюють важливість роботи з молоддю. Піонерами в цій справі були американці, які ще в 1984 році створили Раду юних астронавтів. Це була національна освітня програма, затверджена на найвищому урядовому рівні, завдяки якій захоплення космосом намагалися використати для підвищення у школярів зацікавленості у вивченні математики, науки та технологій. За кілька років ця програма мала понад 26 тис. філій по всій Америці та ще у 42 країнах світу. Тож коли нам сьогодні намагаються розказати про новизну STEM-освіти, то я лише посміхаюсь, бо цим новаціям вже більше 30 років.
У грудні 1986 року делегація Ради юних астронавтів США на чолі з її тодішнім керівником Венделлом Баттлером відвідала Радянський Союз на запрошення Комітету молодіжних організацій СРСР із метою обміну досвідом. А вже 1—2 листопада 1988 року під Москвою відбулась установча конференція, де було затверджено статут та обрано керівні органи нової структури — Всесоюзного аерокосмічного об’єднання (ВАКО) «Союз» — першої організації на теренах СРСР, що мала системно займатися конверсією інтелектуального творчого потенціалу, накопиченого в аерокосмічних галузях промисловості, в сферу освіти, виявлення і підтримку юних талантів, формування майбутньої інтелектуальної еліти країни.
Ініціаторами створення та засновниками цієї організації були: Главкосмос, Державний Комітет СРСР із народної освіти, Академія Наук СРСР, Федерація космонавтики СРСР, Комітет молодіжних організацій СРСР, Комітет СРСР із науки та техніки, Всесоюзна координаційна рада науково-технічної творчості молоді та інші структури. Завдяки публікаціям у союзній пресі, ідея набула широкого розголосу. На конференції були присутні 380 делегатів із усіх республік (включаючи Україну), про своє бажання приєднатися до нового руху заявили 152 організації (клуби, гуртки, шкільні музеї космонавтики тощо), що поєднували майже 12 тис. членів, а також понад 4 тис. ентузіастів вивчення та популяризації космонавтики з усіх регіонів.
Президентом ВАКО «Союз» було обрано Олександра Сереброва — льотчика-космонавта, який 4 рази літав у космос. Олександр очолював організацію до останніх днів — більше 20 років. Так Радянський Союз став членом Міжнародної організації юних астронавтів, поряд із національними об’єднаннями США, Великобританії, Японії, Південної Кореї, Австралії, Канади та інших країн. До системи ВАКО «Союз» входили сотні відділень по всій території країни. Окреме відділення було створене та діяло в Дніпропетровську — центрі української космонавтики.
Після розпаду СРСР, у 1991 році відбулась перереєстрація Дніпропетровського відділення ВАКО «Союз» в Українське молодіжне аерокосмічне об’єднання (УМАКО) «Сузір’я». З часом головний офіс організації переїхав до Києва, де й досі продовжує працювати. В кожній області маємо своїх представників — чи то регіональні відділення, чи позашкільні заклади. Переважно, це обласні центри технічної творчості учнівської молоді та станції юних техніків (де вони ще залишились).
Логотип УМАКО «Сузір’я»
У 1996 році було створено Національний центр аерокосмічної освіти молоді імені О. М. Макарова (НЦАОМ ім. О. М. Макарова), який працює у Дніпрі, а в Києві є філія. Основна мета нашої діяльності — популяризація космонавтики, дослідження досягнень вітчизняної та світової космонавтики, підвищення зацікавленості темою космосу та науки загалом серед школярів та молоді. Останнім часом, через низку економічних і політичних обставин, ми помічаємо різкий спад зацікавленості наукою серед молоді. Наша місія полягає в тому, що ми маємо поєднувати через свою організацію ентузіазм і енергію молоді та досвід і знання старшого покоління.
Ми тісно й плідно співпрацюємо з Радою ветеранів космодромів, яка знаходиться у Києві, з музеями, зокрема з житомирським Музеєм космонавтики ім. С. П. Корольова, із відділом космонавтики й авіації у Київському політехнічному інституті (КПІ) та іншими. З нами співпрацюють практично всі українські підприємства космічної галузі, навчальні заклади, в яких готують фахівців за технічними спеціальностями, які потім працюють на підприємствах, виробництвах і в наукових інститутах.
Програми і конкурси УМАКО «Сузір’я»
За рахунок держави активно працювала і фінансувалася програма «Діти Всесвіту». Вона і сьогодні діє, але з 2013 року, з метою економії бюджетних коштів, пункт про фінансування було скорочено. Програма «Діти всесвіту» передбачає науково-популярні й просвітницькі заходи щодо популяризації космонавтики. Фактично створюються умови для підготовки кадрового потенціалу, резерву для космічної галузі. Життя показує, що фахівці, які пройшли через наші позашкільні заходи, у вищих навчальних закладах, за спеціальністю суміжних із космонавтикою, насправді мають дуже великий потенціал у плані застосування своїх знань і здібностей у інших сферах. Особливо сьогодні, коли космонавтика дуже тісно переплітається з інформаційними технологіями, екологією чи медициною.
Основними формами аерокосмічної освіти в УМАКО «Сузір’я» є всеукраїнські конкурси «Космічні фантазії» (гуманітарний конкурс для молодших школярів, де вони роблять перші спроби донести своє бачення космосу та Всесвіту засобами художнього і прикладного мистецтва, музики, поезії та літератури), «Мирний космос» (конкурс більш наукового спрямування, прообраз сучасних стартапів і хакатонів), а також ціла низка науково-популярних просвітницьких заходів, які проводимо ми, або наші партнери.
Робота-призер фіналу Всеукраїнського гуманітарного конкурсу «Космічні фантазії», 2013 р.
Одним із найважливіших компонентів також є гуртки авіа- та ракетомоделювання, які ще продовжують своє існування в деяких школах і позашкільних закладах. Раніше цей напрям фінансувала держава та промислові підприємства авіаційно-космічного спрямування. Сьогодні ці гуртки масово закривають, тренери та керівники йдуть на пенсію, молодь шукає, де проявити свої технічні навички.
Футболки й кепки УМАКО «Сузір’я» досі використовують на змаганнях із ракетомодельного спорту. До 2013 року ми фінансували Кубок імені М. К. Янгеля, який є відбірковим етапом до світового кубку з ракетомодельного спорту. Це було одним із напрямків програми «Діти Всесвіту». І проведення Кубка імені М. І. Кибальчича, який проходив на Чернігівщині — батьківщині видатного винахідника. І це лише один сегмент, бо загалом ця програма — це цілий спектр заходів, які вибудовувалися в певну систему безперервної аерокосмічної освіти. Тобто ми брали молодь із-за шкільної парти і доводили її до виробництва.
Змагання з ракетомодельного спорту на Кубок М. Кибальчича. Чернігівська обл. м. Короп, 2008 р. Фото: Олег Гордієнко.
Із 2013 року, коли тема аерокосмічної освіти стала нецікавою для держави, естафету підхопив бізнес. Сьогодні, наприклад, Федерацію ракетомодельного спорту України фінансує приватна компанія «Ноосфера» (Noosphere). Це дуже добре, але це приватна компанія і вона, перш за все, переслідує свої приватні цілі. Так, вони дуже вчасно зрозуміли: щоб мати успіх у технологічних сферах бізнесу — потрібні фахові кваліфіковані кадри. А для цього їх потрібно готувати. На жаль, сьогодні система освіти не дає змоги підготувати фахівців належного рівня і тому споконвічно існували позашкільні заходи, де діти мали через власний практичний досвід у позашкільному режимі освоювати аеродинаміку, ракетобудування, моделювання та ін. Вони виходили з цих гуртків уже освіченими фахівцями і, як правило, вирішували продовжити свою освітню кар’єру у вишах аерокосмічного спрямування, факультетах аерокосмічних систем у КПІ, в ХАІ чи в Дніпрі.
Змагання з ракетомодельного спорту на Кубок м. Янгеля, м. Дніпро, 2012 р.
Дуже добре, що сьогодні приватні компанії підтримують аерокосмічну освіту, проте погано, що їх мало. Все одно повинна бути структура, яка матиме державницьку мету, що виходитиме за рамки прибутків і швидких грошей. Ми маємо мислити стратегічно і бачити, де буде Україна і космічна галузь України через 5—10 років, а для цього потрібно мати чітко вибудувану стратегію. Для цієї стратегії повинна бути копітка аналітична робота, моніторинг стрімкого та динамічного ринку космічних послуг у світі. Нам на п’яти вже наступають Нова Зеландія, Австралія та інші країни, які ще кілька років тому про космос і не думали. Сьогодні індійські студентки самі готують супутник-кубсат, який запускатимуть у космос…
Збірна УМАКО «Сузір’я» на Чемпіонаті світу з ракетомодельного спорту. Байконур, 2006 р.
Із 1993 року в нас діє Заочна аерокосмічна школа, де діти вивчають основи космонавтики, астрономію та фізику. Викладачами ЗАШ є досвідчені вчені й астрономи з провідних обсерваторій та вишів України. Ми робили виїзні тури для спостереження астрономічних явищ, і закордон також їздили.
Зустріч сузірʼївців із ветеранами космодрому Байконур в дитячому центрі Зоряний м. Київ.
Основна концепція усіх наших проектів і заходів — це доступність знань. Створення умов для доступу до більш глибоких позашкільних знань із астрономії, математики, фізики, хімії, біології, — чого завгодно, але глибших, аніж у межах шкільної програми.
Зараз у нас є проект щодо створення такого порталу, де діти зможуть зареєструватися і отримувати якісні знання, консультуватися із фахівцями з астрономічних обсерваторій та ін. Ми працюємо над цим, проблема одна — ресурси. Нам потрібні не лише кошти, а, в перше чергу, волонтери. Заради цього в нас було презентовано проект створення волонтерського руху «КОЗАК» — Космічний загін імені Каденюка. Всі, хто охочий долучитися до реалізації будь-яких проектів, пов’язаних із популяризацією космосу й науки в Україні, — звертайтеся, будемо раді всім!
У нас безліч можливостей для реалізації творчих, наукових, організаторських та лідерських здібностей. Свідома людина не завжди думає про гроші, бо волонтерство — це спілкування, нові знайомства, можливість спробувати себе в якійсь іншій сфері, можливість «засвітитися» як фахівцю. І сьогодні волонтерство відіграє не останню роль. Тому студенти ― це та категорія, яку ми найперше очікуємо як волонтерів для участі й підтримки наших заходів. Усіх, хто до нас приходить, ми приймаємо в нашу дружню сім’ю і допомагаємо, чим зможемо. Для найбільш обдарованих можемо говорити навіть про можливість організації стажування в Україні, чи й за кордоном. Завдяки волонтерам відбувається краща комунікація зі школярами, бо ще не такий великий віковий відрив між ними.
Аерокосмічні зміни та втрата «перлин»
На жаль, сьогодні ми переживаємо етап змін. Із 2013 року доводиться перебудовувати свої підходи до роботи, оскільки ми втратили «перлину» нашої програми — табір «Артек») і табір «Ласпі», де щороку проходили тематичні аерокосмічні зміни. Переможці наших конкурсів отримували путівку в «Артек», у табір «Кришталевий», який був побудований з нуля.
Логотип Міжнародного аерокосмічного фестивалю «Сузір’я ― Артек»
Через непоінформованість, багато хто вважає, що табір «Артек» перенесли в Буковель. Але це не так. Я вважаю, що Артек-Буковель — це незаконне використання марки «Артек». Артек-Буковель — це приватний табір, який фінансується, настільки мені відомо, з оточення і за кошти одного з наших опальних олігархів. Це певна грамотна і агресивна тактика використання державного бренду.
Знак при вході в МДЦ «Артек»
«Артек» як бренд — це табір, який знаходиться у підпорядкуванні Державного Управління Справами і сьогодні табір «Артек» у складі певної частини колективу переїхав під Київ і знаходиться у Пущі-Озерній. Теперішній генеральний директор табору Сергій Капустін був заступником директора ще в Ялті. Ми з ним досить гарно комунікуємо, бо щороку проводили там аерокосмічні зміни та міжнародні аерокосмічні фестивалі. Діти приїжджали не тільки відпочивати — це було місце, де вони могли спілкуватися, ділитися знаннями, досвідом, весело й цікаво провести час. Там працювали гуртки, проводилися зустрічі з цікавими людьми ― ветеранами космодромів, космонавтами, зокрема і з Леонідом Каденюком, який завжди радо спілкувався з молоддю, розповідав про свою долю і довгий тернистий шлях до мрії ― побачити Землю через ілюмінатор космічного корабля.
Аерокосмічна зміна в таборі «Кришталевий». МДЦ «Артек», 2007 р.
Так сталося, що увага до «Сузір’я» не завжди мала позитивні наслідки ― останні два президенти нас просто знищували… Бо, крім таборів у Ялті та Ласпі, де проводили аерокосмічні зміни, був також табір «Зоряний» у Пущі-Водиці, де цілий рік відбувалися заходи. Цей табір був відбудований за власні кошти та силами дітей і їхніх батьків. Але Пуща-Водиця — це ж такий ласий шматочок! Починаючи від дружини Віктора Андрійовича і закінчуючи дружиною Віктора Федоровича, ці землі цілеспрямовано в нас «віджимали». Закінчилося все тим, що територія там поруйнована, викрадена техніка і обладнання, все те, що було створено за приватні кошти УМАКО «Сузір’я».
Візит сузірʼївців до Національного центру управління та випробувань космічних засобів. м.Євпаторія, серпень 2009-го р.
Але ми не опускаємо руки і намагаємося вибудувати нову модель нашої роботи. Якщо цього не буде, то буде та ж статистика, що за останні чотири роки — половина молоді з України просто-на-просто від’їхала. А наша молодь дуже цінується. Знаєте, що в NASA працюють наші люди? І зараз українець готується до польоту на Марс. До речі, школярем він бував в «Артеку» на космічних змінах. Нині він навчається, живе і працює в Америці.
Робота астрономічного гуртка під час аерокосмічної зміни в Дитячому оздоровчому таборі «Ласпі», м. Севастополь, 2007 р.
Леонід Каденюк в гостях у дітей в у Дитячому оздоровчому таборі «Ласпі», м. Севастополь, 2007 р.
Після автограф-сесії .Л. Каденюк в гостях у дітей в Дитячому оздоровчому таборі «Ласпі», м. Севастополь, 2007 р.
Аерокосмічна зміна в Дитячому оздоровчому таборі «Ласпі», м. Севастополь, 2013 р.
Аерокосмічна зміна в Дитячому оздоровчому таборі «Сузір’я». с. Вишеньки, Чернігівської обл., 2005 р.
Робота зі школярами
Зі школами ми працюємо через систему конкурсів «Мирний космос» і «Космічні фантазії». Здається, ще Леонардо да Вінчі сказав, що потрібно навчитися бачити мистецтво в науці й науку в мистецтві. Наша система конкурсів підводить до космосу, до технологій навіть через мистецтво.
Діти малюють, роблять власними руками вироби прикладного мистецтва. І всі вони пов’язані однією глобальною тематикою — космосом. Діти у такий спосіб показують своє бачення світу, що їх оточує, і космосу, який вони можуть уявити. У нас там і образотворче мистецтво, і прикладне мистецтво, комп’ютерна графіка, і фотографія, літературні твори й журналістика, навіть музика. У складі журі цього конкурсу — експерти найвищого ґатунку — народний художник України Анатолій Гайдамака і народний артист Анатолій Матвійчук. Леонід Каденюк теж був нашим постійним членом журі.
Виставка робіт-переможців конкурсу «Мирний космос».
Конкурс «Космічних фантазій» триває цілий рік: починається у школах, потім відбір на рівні району й області. А ми проводимо фінал.
Ми розробляємо положення, розсилаємо його на обласні центри, а обласні центри через мережу центрів юних техніків районних, міських і сільських шкіл розсилають інформацію для всіх охочих. У нас є сторінка в Facebook, на якій ми викладаємо останні новини про нашу діяльність і конкурси, і про останні гарячі новинки космонавтики. Але, звісно, потрібна пряма людська комунікація, тому ми й покладаємо великі сподівання саме на обласні центри. Звісно, часи змінюються. У нас більше 20 років були напрацьовані комунікації зі старшими представниками, а зараз приходить багато молодих людей, які не завжди розуміють, як пов’язати малюнки і прикладне мистецтво до технічної творчості. І от на їхньому рівні зупиняється та інформація, яка має поширюватися до останнього школяра найвіддаленішого куточка України.
На фіналі «Космічних фантазій», який проводили у травні минулого року, до нас приїхав хлопчина з Гуляйпільського району Запорізької області, який знаходиться буквально на межі з окупованими областями. Сам він із багатодітної сім’ї і в нього навіть не було змоги вирішити питання проїзду. Але хлопчина витратив купу часу на виготовлення свого виробу. Він приїхав із вчителькою, вони побачили, в якому форматі це відбувається, познайомилися з Каденюком й іншими членами журі, отримали призи, сфотографувалися.
Виставка робіт-переможців Всеукраїнського гуманітарного конкурсу «Космічні фантазії», 2010 р.
Ми зробили їм екскурсію в обсерваторію і по Києву. За інших обставин ці діти не мали би змоги побачити те, що вони побачили за ці три дні. І от того хлопця запитали, ким він мріяв бути. Звісно, він мріяв бути стоматологом. Чому? Бо треба заробляти гроші, годувати сім’ю, де мама хвора, багато дітей і вже у свої 14 років він має брати на себе частину завдань по господарству. Зі школи він йде додому, ніде не затримується, ніяких розваг, працює по господарству і, разом із тим, він знаходив час на роботи для нашого конкурсу.
Звісно ми його відзначили, бо робота була дуже якісна. Потім ми зробили фотографії і книжку Леоніда Каденюка з його автографом відправили у цю школу. На перше вересня у школі була лінійка, хлопчину викликали, при всіх подякували, що він прославив свою школу, вручили ці подарунки. І в мене дуже великі сумніви, чи не змінилася, бува, його мрія. Можливо, він захоче стати якщо не космонавтом, то інженером-конструктором. Хтозна, але я про те, що такі от дрібнички, не помітні на перший погляд і не на стільки важливі, ще більше мотивують молодь у той період їхнього життя, коли вони саме визначаються. І якщо їм не відкрити, як то кажуть, на спускових майданчиках вікно можливостей, то вони можуть піти зовсім іншим шляхом і присвятити себе не тому заняттю. А для космонавтики нам потрібні талановиті кадри.
Діти, які прийшли на наш гурток, дуже швидко освоюють, наприклад, виготовлення планерів, потім вони вже роблять складніші планери. Далі їх потрібно переводити в сферу реактивного руху, з макетами ракет, простенькими пусками і так далі. Їх треба переводити зі сходинки на сходинку, і це має бути нерозривна система. Дитина не може позайматися танцями в школі й вважати себе танцюристом на все життя. Але в серці все це залишається, і та моторика, через яку пройшли руки, — це залишається на все життя.
Сьогодні в КПІ діє гурток із ракетомоделювання, який за власною ініціативою організовує хлопчина з Чернігівщини. Свого часу він сам пройшов гурток із ракетобудування, тож бачив усю організацію зсередини і тепер керує подібним гуртком. Хлопчина розвив у собі лідерські якості й тепер бере на себе функції менеджера гуртка, шукає кошти, приміщення, шукає змогу взяти участь у змаганнях. І все це поєднує з навчанням на перших курсах.
А на конкурсі «Мирний космос» школярі мають захищати свої наукові роботи, відстояти їх. Це виховує не тільки фахові наукові знання, а й дозволяє випробувати лідерські компетенції.
Як буде далі — будемо бачити, точно будемо розвиватися, хоча це й дуже нелегка справа, особливо за умови недостатнього фінансування. Спонсори теж звернули увагу на те, що жити в нашій країні стало важче всім — і громадським організаціям, і бізнесу. Тому дехто вважає, що на цьому можна зекономити. А ми вважаємо, що робота з молоддю — це робота з людьми в майбутньому. Тож сьогодні ми маємо закладати основу тих людей, тих фахівців, які будуть вирішувати технологічні, економічні й політичні питання через 5—10 років. Тому важливо зараз не упустити увагу і зацікавленість цих дітей. Бо якщо не до нас, то вони точно підуть на вулицю.
Космічні форуми
У 2016 році ми вперше провели Всеукраїнський космічний форум «Україна космічна». Завдяки підтримці Міністерства молоді та спорту України і спонсорів. Він відбувся восени 2017 року і був присвячений, разом із тим, і нашому 25-річчю. Цей захід відвідало більше ста учасників із усіх регіонів, навіть із віддалених сіл. Ми організували зустрічі з представниками космічної галузі: виступав сьогоднішній голова ДКАУ Павло Дегтяренко, представники авіаційної та космічної галузі, представники Національного центру управління та випробування космічних засобів (НЦУВКЗ), які привезли з собою обладнання і показували, як у режимі реального часу відбувається моніторинг і обробка супутникових даних. І діти були страшенно зацікавлені.
Майбутні ракето-будівники за роботою. Гості Всеукраїнського молодіжного форуму «Україна космічна», м. Київ, 2016 р.
Ми проводили майстер-класи з виготовлення планерів із заготовок, відбувалися покази польотів безпілотних апаратів і квадрокоптерів. Також була насичена лекційна програма, де виступали представники підприємств галузі, вишів (КПІ, НАУ, КНУ ім. Т. Г. Шевченка), підготували доповідь працівники Головної астрономічної обсерваторії НАН України, виступали представники проекту студентського супутника з КПІ. Я дуже радий, що нам вдалося вперше так гарно організувати і провести цей захід. Діти приїхали, почули, що таке космос, поспілкувалися, поставили питання живому космонавту, змогли дізнатися, в які навчальні заклади їм вступати і що вони там будуть вивчати, дізналися, чим будуть займатися на виробництві та ін.
Але ми не відмовилися зовсім від наших експериментів і минулого року також провели перший Міжнародний молодіжний форум «Космос і майбутнє», який проходив три дні й відбувався у різних локаціях: у Колонній залі Київської міської державної адміністрації, в одній із великих аудиторій КПІ та у київському планетарії. Тоді якраз відкривався оновлений планетарій, бо через певні причини був період, коли планетарій працював на виживання. Але керівництво Товариства «Знання», на щастя, вчасно зрозуміло, що київський планетарій має бути планетарієм, а не торговою площею для якихось побутових речей. Вони зробили хороший ремонт, оновили сферичну кінозалу, фойє, зробили там інфраструктурні доопрацювання. Саме на наш форум припало відкриття оновленого планетарію, тож всі бажаючі могли відвідати його під час нашого заходу.
У нас не було бюджету, щоб оплатити проїзд для учасників, але хто мав бажання і можливість оплатити дорогу — той приїжджав. А про проживання і харчування піклувалися вже ми. Ми сконцентрувалися на тому, щоб створити цікавий контент для цього форуму. Він був започаткований, як комунікаційний майданчик для спілкування всіх тих, хто закоханий у космос, в небо, в астрономію, в фізику, в науку.
Суть нашого експерименту на цьому форумі полягала ще і в тому, що ми поєднали речі, які, здавалося, неможливо поєднати: фантастику від літератури, науковців, психологів, медиків та ін. У нас були представники Римського клубу, виступали з доповідями представники з Індії, США, Білорусії та ін. Захід був дуже інтенсивний, дехто говорив, що занадто насичена й інтенсивна програма і була нашим недоліком.
Звісно, ми намагаємося підключати всіх бажаючих партнерів, які фінансово, матеріально, організаційно чи технічно готові допомогти. Нас активно підтримує Фонд Леоніда Кучми «Україна», оскільки Леонід Данилович є почесним президентом нашого об’єднання і ми дуже вдячні за ту підтримку, яку вони нам надають. У нас давні стосунки з компанією Coca-Cola, яка у своїй діяльності має ряд соціальних проектів, що стосуються довкілля. Вони з радістю допомагають нам із усіма нашими заходами, бо космонавтика невідривно пов’язана з питаннями екології.
Ми знаходимо можливість об’єднати однодумців, адже в нас молодь не обмежена жодним віком — на форумі були вчителі й школярі. Але тут питання і проблеми чисто бюрократично-організаційні: форум відбувався посеред тижня, а для того, щоб учня зняти з навчального процесу, треба пройти ціле бюрократичне коло. Хотілося б, щоб форум був у загальному плані заходів МОНУ. Ми спробували налагодити комунікацію з МОН ще півтора роки тому, але для них це не дуже цікаво. А нам не потрібні кошти від МОН, нам треба, принаймні, щоб не заважали в певних речах. Дозвольте нам взяти учнів із якоїсь школи з Чернігівщини або Львівщини і привезти їх на наш захід нашим коштом, щоб діти побували на цікавих заходах і познайомилися.
Ювілейний концерт із нагоди 25-річчя УМАКО «Сузір’я», м. Київ, 2016 р.
Ми аж ніяк не чекаємо від держави якихось подачок. І це теж одна з компетенцій, яку потрібно розвивати нашим майбутнім талановитим інженерам, конструкторам і менеджерам — навички фандрайзингу. Ти повинен мати мету і зайвий раз своїми діями доводити, що готовий задля неї на трішки більше, ніж просто вивчити формули. Майбутній інженер має розуміти, де він візьме ресурси для свого проекту, як він їх витратить та ін. Я переконаний, що українській космічній галузі дуже потрібні кваліфіковані проектні менеджери, які розумітимуть останні технологічні досягнення, процеси розробки інноваційних технологій та проектів, розумітимуться на фандрайзингу та міжнародній кооперації. Україна має виростати одночасно з оточуючим світом, бо нам є чим пишатися.
Проте в цьому питанні дуже важливо не зупинятися в навчанні — освітній процес має бути безперервним. І система аерокосмічної освіти, яка закладалася від школи до виробництва, передбачала роботу в позашкіллі, освітні позааудиторні заходи в університетах. І, крім того, стажування на виробництвах, безпосередньо на тих, куди далі планували йти працювати майбутні фахівці. На виробництвах дуже важлива перекваліфікація і нам треба адаптуватися до нових умов, які постійно змінюються.
Космос стрімко наближається
Зараз космос став дуже близьким, і головне наше завдання ― не втратити ритми, щоб наші фахівці могли реалізувати себе у всесвітній аерокосмічній сфері. Не говорю в українській, бо в умовах глобалізації ми вже не маємо таких чітких кордонів. У Києві при КПІ, наприклад, працюють представництва Boeing та інших компаній. У травні проходив хакатон ActInSpace в Національному авіаційному університеті (НАУ). Це говорить про те, що нашими фахівцями і технологіями цікавляться. Є зацікавлення нашою молоддю, яка має дуже хорошу підготовку. Їй просто потрібно дати шляхи практичної реалізації своїх знань, умінь і навичок.
Але в держави не все виходить… Можна, звісно, багато чого списувати на війну, на окупацію, на все інше. Але є теорія, за якою умови війни створюють резонанс для винайдення нових технологій. Це з теорії циклів Кондратьєва. Саме в таких гарячих форс-мажорних умовах час розробляти нові проривні технології, які дадуть змогу стати локомотивом економіки загалом. На мій погляд і на переконання світових експертів, саме космічна галузь може стати рушієм національної економіки, чи то України, чи будь-якої іншої країни. Бо одне робоче місце в аерокосмічній галузі створює навколо себе близько ста робочих місць у суміжних і не суміжних галузях: хімічній, медичній, легкій промисловості, для науковців, технологів, для машинобудування й матеріалознавства та ін. Саме космонавтика має стати локомотивом.
Про ситуацію в освіті та робоче місце
Сьогодні ми думаємо над тим, що було б дуже непогано зібрати вчителів. Бо інвестуючи у школяра — ви інвестуєте на п’ять років, наприклад. А інвестуючи в одного вчителя — ви інвестуєте в сто і більше молодих людей. Оскільки вмотивований учитель/викладач уже буде джерелом низки таких от хлопців і дівчат, які пройдуть через його гуртки, консультації, спілкування і т. д. Тому дуже важливо вкладати саме у викладачів.
У нас справді гарні вчителі, але вчителю, який заглиблений у свій предмет, іноді важко перемкнутися на інший. Та й немає молодих учителів, які здатні працювати на ту мізерну зарплату, яка є сьогодні на периферії. Є, наприклад, проект «Навчай для України», який проводиться спільно з посольством Сполучених Штатів. Суть його полягає в тому, що, вдумайтеся, посольство США створює фонд, який доплачує молодому викладачеві, котрий їде в село на 2—5 років. Тобто, платнику податків США цікавіша, важливіша доля молоді й школи в Україні, ніж нам самим. І цей експеримент діє вже кілька років.
Волонтери з різних куточків України (мова йде, як правило, про випускників педагогічних вишів), мають, згідно цього проекту, поїхати в сільську школу на 2—5 років. Але до них ставиться одна умова — вони мають бути вмотивованими. І ти приходиш у певну школу, оформляєшся на ставку, тобі доплачують якусь фіксовану доплату, плюс оплачують переїзди раз у місяць чи рідше для методичних зустрічей для обміну досвідом. Нині в цьому експерименті бере участь Київська, Львівська і Одеська області. Сполучені Штати розуміють важливість і технологію такої роботи. Вони збирають літній табір для вчителів і допомагають їм безкоштовно отримати знання. Але саме ти підписуєшся під тим, що два роки витримаєш в екстремальних умовах.
Фахівець, який пройшов всі позашкільні заходи УМАКО «Сузір’я», побував в «Артеці», закінчив КПІ з червоним дипломом, брав участь у міжнародних конференціях, після випуску сушить голову, куди йому йти працювати. А тут йому відразу пропозиція від Boeing, чи Airbus — будь ласка, приходь, зі старту кілька тисяч доларів чи євро і весь соціальний пакет. А в нас ти будеш отримувати 4, максимум 10 тис. гривень, із яких більше половини віддаси на комунальні.
Однозначно в Україні повинен бути приватний сегмент космічної індустрії. SpaceX ― приватна компанія, але для неї головною метою було прорватися до бюджетних замовлень. Гроші великі, але вони неефективно витрачаються. А приватний сектор в цьому плані мобільніший і динамічніший. Чому Маск прорвався? Тому що він зменшив вартість пуску у десять разів. І він на цьому не зупиняється. Крім того, він працює і в суміжних галузях: електромобілі ― значить електроспоживання ― зарядні станції, акумулятори. Це приклад того, що одна сфера є локомотивом для суміжних. Створюються робочі місця, кредитна система працює, економіка працює. А коли все це через державу, то вибачте…
Зараз в НАУ є клуб, де ракетомоделісти виготовляють масштабні моделі ракет і на мінімальному заряді пускають їх на висоту всього у кілька десятків метрів. Це видовищно і драйвово, але все має свою межу. Далі що робити? Як розвивати свої інженерні скіли? Для цього створено NAU Rocket ― групу, яка робить студентські ракети. Цей рух з’явився в Україні буквально кілька років тому. До цього він був аматорським й існував у якомусь напівпідпільному режимі. Але це все було протизаконно. І не тому, що це погано, а тому, що у нас така законодавча база. Хлопці роблять ракети з каналізаційних пластикових труб і пускають їх вже на кілька сотень метрів. А тут вже йдеться про ризики падіння цих ракет, тож вони змушені шукати відповідне для таких запусків місце. Та вже зараз будь-які контролюючі органи можуть приїхати і їх «пов’язати»…
Перекваліфікація і проектний менеджмент
Ми живемо у світі, який потребує постійного навчання. А у дорослому віці потрібне вже не стільки навчання, як перекваліфікація. Адже зараз технології оновлюються кожні 3—5 років. Сьогодні космонавтика є невід’ємною від інформаційних технологій. Чому це важливо? Бо загальносвітова практика говорить про те, що людина після 40-річного віку виходить на «ефект плато» — коли пройшов пік активності й не відбувається активного прогресу. Це не означає, що людина більше не може навчатися, та це вже перекваліфікація. Тому дуже важливо працювати з кадрами. На сьогодні ми співпрацюємо з ДКАУ, щоб відновити практику і налагодити формат підвищення кваліфікації працівників галузі — семінари, курси, тренінги, які дозволяють освоїти або нові технології, або нові програмні засоби та ін.
В українському космосі, як люблять говорити, є дуже великий потенціал. Але є й слабке місце — недостатня кількість проектних менеджерів, які вміють свою роботу і роботу своїх колег організувати за стандартизованим технологічним циклом, який би полегшив інтеграцію в світовий космічний ринок. У нас просто катастрофа з фахівцями з комерціалізації технологій. Скласти якісну проектну пропозицію, навіть від виробничого підприємства, — це ще те завдання. Інженер працює за кульманом, станком чи комп’ютером. Бухгалтерія працює у своїх програмах і знає тільки податкову, звітування, пенсійні й таке інше. А не має ланки, яка би пов’язувала всі ці сфери. Якісних маркетологів зараз теж дуже мало. Сьогодні таку розкіш може собі дозволити хіба ДКБ «Південне», адже вони мають дохід більший, ніж те, що повертають у бюджет України у вигляді податків. Тому у них маркетинговий напрямок дуже гарно працює, а це має працювати на всю галузь.
Фахове видання «Єроконсалт» щороку відстежує аналітику певних сегментів космічного, супутникового, телекомунікаційного, пускового ринку, ринку малих ракет. Його вартість така, що 90 % підприємств галузі не купить собі таке видання. Але має бути схема, за якою ці знання мають поширюватися в галузі. Аналітична робота має вестися на дуже високому рівні, це все мають відстежувати фахівці. Має бути хороша піар-компанія, а не так як сьогодні у нас ведеться, щоб знали про Україну, про космос не тільки віддалені містечка України, а й за кордоном. Роботи надзвичайно багато.
Важливою складовою є участь України в міжнародних заходах ― виставках, конференціях, семінарах, самітах й ін. Але 99 % підприємств космічної галузі не мають належного фінансування для таких витрат. ДКБ «Південне» має і воно на сьогодні є флагманом у цих заходах. Але це має бути системно і на загальнодержавному рівні.
Коли я бачу на вулиці студентів, які з гордістю одягають футболки з написом «NASA» і вказують свою приналежність до клубу космонавтики, то стає якось не по собі… Наша українська космонавтика має дуже велику історію. Так, у нас багато проблем на загальнодержавному рівні та й в економічному плані, але наша космонавтика і наші досягнення досить вагомі.
Поїздка до Японії
Минулого року наша делегація їздила до Японії на запрошення Ради юних астронавтів Японії. Юними астронавтами там опікується «Галактична федерація». Це об’єднання муніципалітетів, у яких знаходяться і працюють підприємства космічної галузі Японії. Це якби мер Києва об’єднався з мером Чернігова, Дніпра й інших міст, і вони створили таку асоціацію. Тож ця організація вирішує локальні питання. У бізнесі дуже важко, наприклад, із перелокацією: для того, щоб запросити фахівця з іншого регіону, мають бути виділені певні кошти, які потрібні витрати на переїзд, поселення, на сім’ю та ін. У чому тут технологічне рішення? А в тому, щоб максимально залучати місцеве населення. Муніципалітет бере на себе вирішення цих питань.
«Галактичній федерації» якраз було 30 років. Вони нас запросили, мовляв, за доброю пам’яттю. Оплачували нам проїзд, проживання, але ми також долучили спонсорську допомогу. Ми ж виконуємо місію популяризації не тільки космосу, а й України. Бо японці чули про Україну з перших уст ― від дітей-учасників, а не з телевізорів чи інтернету. В Японію з нами їздили школярі з Київщини. Там дуже гарно все було організовано, нам запропонували кілька напрямків. На екологічному напрямку у нас був цікавий захід — «Зустріч із представниками позаземної цивілізації». Тут і політика, і психологія та ще багато інших речей.
Візит делегації УМАКО Сузіря до Японії на 30-річний ювілей Японської Астронавтичної Федерації, м. Саґаміхара, 2017 р.
Я взагалі екологію не сприймаю у відриві від космонавтики. Свого часу Леонід Каденюк вів великий проект зі створення Екологічної конституції Землі. Його робота полягала в тому, щоб зібрати підписи від астронавтів світу під цим документом. Тобто документ, який привертає увагу до проблем екології Землі. Він взагалі був людиною екологічною, скажімо так, і до природи, і до всього живого ставився дуже бережливо і відповідально. Та й наш давній партнер — Національний еколого-натуралістичний центр учнівської молоді. Ми співпрацюємо і проводимо спільні заходи, у нас дуже великий екологічний напрям. Загалом, є проекти, є й куди розвиватись.
Про екотабір
У серпні ми проводили спільний проект із польською стороною. Ще один експеримент із форматами та тематикою. Це був літній табір для молоді, де студенти мали змогу поспілкуватися, дізнатися більше про історію та культуру України. Бо, на жаль, та інформаційна гібридна війна, яка зараз відбувається в Україні, відбувається і в Європі. Люди просто бояться їхати в Україну, бо телевізор або радіо їм говорять, що в Україні війна і там дуже небезпечно. А нашим завданням є показати, що це зовсім не так, що в Україні дуже гостинні й приємні люди, які з радістю приймають гостей. Що в Україні є славетні місця, і Україна — це насправді європейська держава.
Відкриття українсько-польського молодіжного проекту «Планета на долоні», екотабір «Сузір’я». с. Вишеньки, Чернігівська обл., 2018 р.
Космічна місія Леоніда Каденюка
Як людина військова, системна, Леонід Костянтинович дуже дисципліновано підійшов до написання книжки «Місія — космос». Він останні 4 роки працював над книжкою в цьому кабінеті за цим от комп’ютером. Книжка була видана в кінці 2017 року за підтримки Фонду Леоніда Кучми. Але частина тиражу була видана власним коштом на зібрані гроші від спонсорів і друзів. А те, що ми презентували на Книжковому арсеналі — це, швидше, було просто знайомство з книжкою. Чому ми вийшли на такий формат? Бо на сьогодні тираж у залишку складає більше тисячі екземплярів. На жаль, ціна, яка враховує собівартість цієї книжки, виявилася зависокою, — а це 280—300 гривень. Можливо, ми не там шукаємо… Ми подивилися, що на Книжковому арсеналі були книжки і не такого ґатунку, а коштували дорожче. Але все ж книжка варта того, щоб її прочитали.
Її має прочитати кожна молода людина, яка взагалі щось хоче знати про космос. Бо це не просто автобіографія. Леонід Костянтинович 38 років йшов до своєї дитячої мрії. І ті емоції й почуття, які він пережив на орбіті, треба було оформити у слова і максимально деталізовано описати. Навіть зорова пам’ять не все передає, і фотоапарат не передає те різноманіття кольорів і відтінків, що він бачив. Ви не уявляєте, наскільки це важке завдання. Книжка легка для сприйняття, хоча важка за вагою. Коли ми везли її в Японію, у нас було перевантаження в багажі… Леонід Костянтинович розповідав, до чого можуть привести мрії — якщо простий хлопчина з буковинського села зміг полетіти в космос, то, можливо, вам варто мріяти, не боятися своїх мрій і діяти. Але Леонід Костянтинович завжди говорив, що для цього потрібно постійно працювати над собою, гартувати волю і рухатися тільки вперед.
Ми вже працюємо над доопрацюванням і перевиданням цієї книжки. Але ще є можливість усім охочим придбати залишки тиражу, — для цього звертайтеся в УМАКО «Сузір’я». На всіх заходах, які ми проводимо, намагаємося розповсюджувати книжку. Дуже б хотілося, щоб до цієї ініціативи приєдналися або спонсори, або меценати, я вже не говорю про уряд. У нас є задумка, щоб така книжка з’явилася в кожній сільській і міській шкільній бібліотеці, по два-три екземпляри. По Київщині ми, де можемо, там уже, як то кажуть, засіяли. Можливо це був якийсь проект місцевого бізнесмена, чи олігарха — закупити тисячу чи сто екземплярів для шкільних бібліотек. Та ми маємо повернути гроші на видання цієї книжки задля того, щоб зробити наступне. Можливо, ми попрацюємо над тим, щоб зробити видання трішки легшим і простішим для школярів.
В Україні не так багато видань про космос. Суто українських. Я був на Книжковому арсеналі, то там більш як за 100 гривень були настільки примітивні книжки, і то були перекладні іноземні видання. А у нас із останніх більш-менш серйозних видань була хіба «Енциклопедія Всесвіту» від видавництва «АБАБАГАЛАМГА». Чудова книжка, хоча там теж є багато питань. Якщо це буде цікаво видавництвам, то ми готові створити проект суто української дитячої енциклопедії з космонавтики. Щоб це були не просто розмальовки… І про український, і про загальний космос. Про український космос у нас є чимало матеріалів, не на одну енциклопедію…
Спілкувалася Ната Коваль